Низькі вершини

Проба Штанзі (у сек.). Проба Соабразе (у сек.).
При сходженні на більші висоти в усіх без винятку спортсменів спостерігаються зміни подиху й роботи серця.
З висотою майже у всіх спортсменів подих утрудняється. Воно з носового стає ротовим, що неминуче при значних напругах. Якщо дотримувати правил гігієни й загартовування, його можна використовувати без побоювань за здоров’я. З огляду на досвід В. М. Абалакова, що рекомендує тренувати ротовий подих у предсезонье, нам удалося значно знизити захворюваність верхніх дихальних шляхів у порівнянні з попередніми роками при сходженні на більше низькі вершини.
У більшості спостережуваних нами спортсменів під час акліматизації вже на висоті близько 3000 м з’явилося частішання подиху в спокої. Число подихів було дорівнює 21 + 22 у мінуту. Унизу воно було в середньому дорівнює 15,0 ±1,6 у мінуту в кожного спостережуваного. Особливо різко зростала задишка на висоті близько 5000 - 5200 м і виражалася в середньому в 26,1 ±2,8 подихів у мінуту. На більших висотах задишка зростала не
так прогресивно. На висоті 6400 м в акліматизаційний період подих частішав у середньому на 12- 14 у мінуту в порівнянні з вихідними даними (див. табл. 2).
Отже, як видно з табл. 2, частота подиху після акліматизації на тій же висоті знижується.
Частішання подиху служить компенсаторною реакцією організму на недолік кисню у вдихуваному повітрі. При цьому замічено (К. Ю. Ахмедов, 1967; Н. А. Гаджиев, 1967, і ін.), що у кваліфікованих альпіністів-висотників частота подиху звичайно більше, ніж у людей, погано пристосованих до висоти